В «Сузір’ї» сяє зоря кожного народу

В «Сузір’ї» сяє зоря кожного народу

2014 року В Запоріжжі розпочав свою роботу Центр національних культур „Сузір’я” Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки. Це обладнаний сучасними комп’ютерами зал з великим екраном та книжковими експозиціями. Але головне – події які відбуваються тут. У цьому залі руйнуються стіни – не буквально, а символічно: стіни, які віками поставали між народами.

Ми – полієтнічна нація, в Запорізькій області проживає понад 80 національностей. В Запоріжжі діють десятки національно-культурних товариств, а в області їх більше ста. Всіх їх гостинно запросило до себе „Сузір’я”.

Ольга Назаренко, керівник центру національних культур „Сузір’я”, розповідає:

– Національно-культурні товариства проводили свої заходи у бібліотеці й раніше, але тепер це відбувається, головним чином,  у нашому центрі. Товариств дуже багато, далеко не кожне має приміщення, де можна зібрати до 60 людей, а саме стільки приходить до нас на святкові заходи. Так, збиралися національні громади в ПК „Орбіта”, різні громади проводять власні свята, але наш Центр вивів цю діяльність національно-культурних товариств на інший якісний рівень. Першим нашим заходом стало відкриття центру національних культур, під час якого ми знайомилися з усіма товариствами. А далі – грецьке свято „Охі” („Ні”), яке розпочало низку цікавих заходів, які зараз проходять майже щодня.

Здається, у ХХІ сторіччі ми б мали полишити далеко позаду міфи та стереотипи у стосунках між націями та народами. Здається, всі вже мають знати, що ми різні, але однаково прекрасні, однаково маємо право на повагу, але… Ми бачимо, на щастя не щодня, але ж бачимо, прояви шовінізму, нетерпимості, расизму, ксенофобії. Звідки береться нетерпимість? Якщо ми когось не знаємо, не розуміємо, то ми боїмося.         Хтось поводиться не так, як звично нам – це викликає острах. У всі віки політики, можновладці, різноманітні об’єднання використовували цей страх у своїх цілях, нацьковуючи один народ на наший. Є й інші проблеми. Коли, наприклад, щось погане зробила „наша” людина, дехто вважає, що їй можна це пробачити: „Це ж наш”. Одночасно, якщо проявляти цікавість до якоїсь нації, її культури, не можна бути надто нав’язливим, треба знати як поводити себе під час зустрічей, адже можна ненавмисне образити, порушивши якісь традиції.

Все це існує і з цим доводиться працювати. Потрібно формувати культуру міжнаціональних відносин, знайомити із незнайомим, невідомим, незвичним. Перш за все ми розвінчуємо сталі стереотипи про якусь націю. А стереотипи в нас залишилися: деякі з радянських часів, деякі з часів Російської імперії, а деякі – ще з більш давніх часів. У Центрі, в бібліотеці, проводиться велика просвітницька робота. Учасниками заходів стають не лише представники різних товариств, а й відвідувачі бібліотеки. Вони вже звикли до того, що це цікаво, запитують: „А коли буде наступне свято, з якою культурою ми будемо знайомитися?” Активні глядачі стають учасниками різних заходів, а потім дехто починає проводити власну громадську роботу, люди стають волонтерами, ініціаторами цікавих заходів.

–        Чи підтримують вашу діяльність владні структури?

–        Ми відчуваємо значну підтримку Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної держадміністрації, його директор Владислав Мороко та його заступник-начальник управління міжнаціональних відносин Павло Мяло – постійні гості на наших заходах. Ми впевнені, що робимо важливу справу.

Директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної держадміністрації Владислав Мороко зазначає:

–        Ми можемо пишатися, що за підтримки обласної влади, Департаменту у нас, у центральній бібліотеці області, діє Центр національних культур „Сузір’я”. Раніше тут діяв „Русский центр” але у 2014 році ми вже не могли допустити, щоб у нас діяла пропаганда „руського мира”. Символічно, що тепер в Центрі надано можливість збиратися і проводити свої заходи представникам всіх національностей, а не лише однієї. Протягом двох років тут відбулися сотні заходів – наукових, культурних, цікавих для запоріжців. А підсумки злагодженої спільної роботи національно-культурних товариств можуть бачити всі запоріжці. Зокрема, це яскраві святкові заходи – „Сабантуй” на площі Маяковського, „Національне подвір’я” під час святкування Дня Незалежності 2016 року на площі Фестивальній та під час „Покрови на Хортиці”.

– До участі у наших заходах залучаємо, відомих письменників, поетів, науковців, закордонних гостей,  цікавих фахівців, – продовжує свою розповідь про Центр. Ольга Назаренко. – Наприклад, у нас проводять  зустрічі професійні психологи, письменники, мандрівники. Ми ведемо розмову про на різні теми, інколи дуже болючі теми зокрема, розглядаємо таке трагічне явище як геноцид, від якого постраждали вірмени, роми, євреї… Чимало сторінок історії різних народів вражають своїм драматизмом та трагізмом – геноцид, депортації, голокост, голодомор, війни…

Ми не лише допомагаємо отримати знання один про одного, дізнаватися про наших сусідів. Часто ми бачимо, як долі людей переплітаються із долями народів, нашого міста, з долею нашої країни. Прагнемо допомагати людям дізнаватися про своє коріння, співпереживати чужій біді, разом проживати спільні радощі.

– Ольга Анатолівна, які заходи вашого Центру були найцікавішими? Які відкриття ви для себе зробили?

– Ми відкриті до співпраці із усіма національностями. Багато хто запам’ятав грузинське свято, презентацію книги сучасного українського автора, журналіста  Олексія Бобровникова „Краями Грузії”. Активними учасниками наших заходів є Запорізьке міське грузинське товариство ім. Шота Руставелі, голова Мамука Качлишвили.

Мене вразила, спочатку розмірами, а потім і змістом, багато ілюстрована „Енциклопедія вірменської культури в Україні”. Вірмени в Україні живуть вже не перше сторіччя – будували монастирі, ставали державними діячами, видавали книжки… Багато національно-культурних товариств широко знані, про деякі мало хто знає. Пересічні громадяни дивуються: „А ми й не знали, що у нас живуть”… і далі називають якусь націю.

Чи багато з нас знають, наприклад, що волзькі татари та кримські татари – різні народи, вони мають спільне коріння, схожу, але різну культуру, мову? Волзькі татари проводять в нашому Центрі „День пам’яті захисників Казані”, розповідають про своїх національних героїв, що боронили місто від загонів війська Івана Грозного й усі загинули. Дуже зворушливим був переклад українською мовою гімну татарській мові  „Туган тел”, який зробила Сабіна Басирова, активістка Запорізького центру татарської культури “Алтин-Ай”. Керівник „Алтин Ай” Ряхіма Ахмерова – справжній подвижник, ініціатор багатьох справ, дійсно золота людина. Відкриттям для багатьох став вечір пам’яті Муси Джаліля. Виявилося, нам розповідали дуже викривлену його біографію… Цей захід ми проводимо кілька років поспіль – такий великий інтерес виявили наші читачі до цієї теми.

– Дехто може подумати, що ваш Центр розповідає лише про події давно минулих років…

– Скоріше, навпаки. Адже Центр у бібліотеці допомагає знайомитися із сучасною культурою багатьох країн. Так, Катя Балдіна, активістка молодіжного німецького центру „Замельзріум” доповідала на літературному клубі про творчість сучасних німецьких письменників… Зараз Запорізьке міське німецьке товариство „Відродження” запросило на захід, присвячений творчості Стефана Цвейга пані Естер Енгелькінг, яка приїхала до нас з Німеччини як викладач Гете Інституту, і дуже полюбила наше місто і оселилася в ньому. Вона має власні погляди на літературу, які відрізняються від академічних.

Традиційно проходять „Дні рідної мови” – різними мовами, рідними для мешканців нашого краю, учасники заходу читають вірші та прозу. Навіть коли слова незрозумілі, зачаровує мелодійність, особливість, неповторність фраз. Це дуже несхожі одна на одну, але завжди прекрасні й цікаві мови.

У „Сузір’ї” не лише проходять свята та цікаві заходи. Тут діють клуби, школи. У центрі охочі вивчають арабську, грецьку, польську, кримськотатарську, турецьку мови та знайомляться із культурою різних країн. Деякий час у бібліотеці, в центрі діяла ромської школи. За підтримки Міжнародного фонду „Відродження” у Запоріжжі втілється унікальний проект в рамках програми соціально-правової інтеграції ромів згідно державної „Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року”.

– На мою думку, справжньою культурною подією стало поповнення рядів наших читачів ромами, – говорить Ольга Назаренко. – 2016 року відбулася зустріч з ромськими поетами, перекладачами Миколою Ільїним (з міста Кропивницький) та Рані Романі (Київ). Вони представили свої роботи – переклади українських класиків, які вразили мелодикою та вишуканістю мови.

Не менш сучасно, приємно і навіть модно щось робити власними руками. У Центрі „Сузір’я” вже відбулося чимало майстер-класів та художніх виставок. Тут відбувається передача творчого досвіду народів від старших до молодших.  Художні виставки у Центрі також присвячені національним культурам. Відкриття кожної виставки стає справжнім святом – із танцями та піснями і одночасно просвітницькою акцією.

– Звичайно, у Центрі є експозиція книг – адже ми бібліотека, – продовжує свою розповідь пані Ольга. – Є унікальні книжки, привезені з-за кордону, які навіть за всього бажання в Україні неможливо купити. Є дарунки з родинних бібліотек, є ротапринтні екземпляри з нашого фонду – наприклад, видання 1888 року „Исторія Арменіи” (це орфографія тих часів). Є й примірники цікавих періодичних видань, газет. – А ще дуже хочеться створити „музей національних артефактів”, – говорить Ольга Назаренко. – Адже багато хто дарує нам цікаві сувеніри, справжні рукотворні витвори мистецтва, костюми, предмети побуту. Є й неповторні рукописні каліграфічні зразки різними мовами. Хочеться виділити для них окреме місце.

У нас багато планів – проводити знайомство з мешканцями нашого міста різних національностей, які зробили значний вклад у розвиток міста, наприклад. Ми відкриті для всіх, ми дуже швидко реагуємо на пропозиції, готуємо заходи за лічені дні. Запрошуємо до нас – в гості, з проектами, з цікавими планами. Під час довгої, цікавої розмови у Центрі „Сузір’я” ми дійшли висновку – країн, де б мешкала лише одна нація, вже немає у світі. У будь-якій державі мешкають різні народи, етноси. Ми живемо й будемо жити разом, це наша реальність. Як ми будемо жити – залежить лише від нас.